Дві Справи Звільнених Атестацією Прокурорів | Порівняння Від ЄСПЛ
Оновлено: 2 бер.
Заявники в обох справах були звільнені з посади прокурора після перевірки (переатестації) в Албанії, а також їм довічно заборонено повертатися до системи правосуддя. На скільки законні були їх звільнення оцінив ЄСПЛ.
Процес перевірки був частиною реформи національної судової системи, запровадженої у відповідь на широко поширену корупцію.
Відповідно до Закону про атестацію від 2016 року, усі діючі судді та прокурори підлягали перевірці незалежною кваліфікаційною комісією («IQC») і спеціальною апеляційною колегією («SAC») у разі оскарження.
Перевірка складалася з повторної оцінки трьох критеріїв:
оцінка активів;
перевірка доброчесності для виявлення зв’язків з організованою злочинністю;
оцінка професійної компетентності.
У справі Sevdari звільнення заявниці ґрунтувалося:
На оцінці її майна. Було встановлено, що вона не мала законних фінансових ресурсів, щоб виправдати придбання частини нерухомого майна її та її чоловіка
На оцінці її професійної компетентності. Вона пропустила строк подання апеляції в одній справі щодо декларування майнового стану колишнього посадовця місцевого самоврядування.
У справі Nikëhasani звільнення заявниці ґрунтувалося:
На оцінці її майна. Було встановлено, що вона задекларувала загальні активи, які вдвічі перевищують вартість законних надходжень, недостатньо повно відобразила інформацію про активи.
Оцінка за ст. 8 Конвенції.
Звільнення заявників з посади становило втручання в їхнє приватне життя.
Воно відбувалося згідно із законом і переслідувало законну мету захисту національної безпеки, громадської безпеки та прав і свобод інших осіб.
Чи було звільнення необхідним у демократичному суспільстві. Висновки суду.
Реформа системи правосуддя, яка передбачає позачергову перевірку всіх діючих суддів і прокурорів, була відповіддю на «нагальну суспільну потребу».
Крім того, певні порушення державними службовцями зобов’язань, пов’язані із декларуванням майна, загалом можна вважати серйозними.
Це може включати, серед іншого:
недекларування основних активів чи джерел доходу або навмисні спроби приховати їх від органів влади;
нездатність виправдати великі покупки законними та достатніми заощадженнями або ресурсами, які були накопичені на момент придбання;
нездатність виправдати надмірний спосіб життя чи екстравагантні витрати, які явно виходять за рамки заявлених законних можливостей відповідного посадовця та його родини.
Суд також визнав у зв’язку з цим, що може бути законним брати до уваги доходи та декларації чоловіка/дружини, партнера чи іншого найближчого родича чиновника при оцінці дотримання чиновником антикорупційного законодавства.
Водночас, не кожен незначний випадок недотримання режиму декларування майна або незначна невідповідність між витратами та законними ресурсами має спричиняти найсуворіші дисциплінарні стягнення, наприклад, звільнення з посади.
Закон про атестацію передбачав лише два види дисциплінарних санкцій:
звільнення з посади або
відсторонення від посади із зобов'язанням пройти обов'язкове навчання.
У світлі характеру процедури атестації sui generis та виняткових обставин, які передували прийняттю Закону про атестацію, застосування суворих санкцій у випадку, якщо особа не відповідала одному з трьох критеріїв оцінки, викладених у цьому Законі було виправданим.
І нарешті у цих двох справах Суд перевірив, чи було за конкретних обставин застосування найсуворішого покарання пропорційним переслідуваним цілям.
Встановлено порушення ст.8 Конвенції.
По-перше, що стосується оцінки майна заявниці, усі висновки щодо недостатнього розкриття чи невиправдання активів для цілей Закону про атестацію стосувалися виключно доходу, отриманого її чоловіком від роботи за кордоном, а не її особистого доходу. Тому була необхідна особлива обережність при оцінці пропорційності її звільнення.
Апеляційна колегія вважала, що заявниця надала недостатню інформацію про активи, оскільки вона не змогла довести законність коштів, використаних для придбання частини нерухомого майна подружжя.
Однак, частину непідтверджених доходів становили кошти її чоловіка, отримані ним у той час, коли заявниця не була ані з ним одружена ані не була ще прокурором.
Походження решти коштів не було визнано виправданим, оскільки заявниця не змогла довести, що її чоловік сплатив податок з доходу від законної роботи за кордоном.
Хоча потенційне ухилення від сплати податків було серйозним питанням для цілей процедури перевірки доброчесності, важливо було те, що:
суми доходу подружжя, з яких не було доведено сплати податку, становили відносно невеликий відсоток від їхньої загальної суми доходу у період, який розглядався,
не було виявлено жодних порушень щодо доходу подружжя з внутрішніх джерел протягом кількох років.
По-друге, що стосується оцінки професійної компетентності заявника, апеляційна колегія вважала, що неподання апеляції у справі, про яку йде мова, з огляду на її характер сприяло підриву суспільної довіри до системи правосуддя для цілей Закону про атестацію.
У той же час колегія зазначила, що неподання заявницею апеляції був поодиноким випадком у її кар’єрі прокурора. Не було встановлено, що ця справа мала особливе значення, та й в будь-якому випадку, розглядувана апеляція не мала розумних шансів на успіх.
Очевидним є те, що як згідно з національним законодавством, так і згідно з європейськими стандартами, прокурори повинні відповідати високим стандартам доброчесності у веденні своїх приватних справ поза посадою, щоб зберегти довіру суспільства до доброчесності системи правосуддя.
Й для заявниці, як для прокурора, відповідального за переслідування податкових правопорушень, було важливо довести, що члени її найближчої родини дотримувалися чинного податкового законодавства.
Однак навіть з урахуванням цього, Суд не знайшов вагомих підстав, чому в такій справі не можна було підійти індивідуально до оцінки ситуації заявниці й належним чином розглянути можливість застосування менш суворої форму дисциплінарної відповідальності ніж передбачену процедурою атестації, адже за наявності ознак ухилення від сплати податків, це питання могло б бути ретельно досліджене в ході розслідування відповідними органами.
В будь якому випадку, зазначає Суд, з огляду на серйозність застосованої санкції у вигляді звільнення з довічним позбавленням можливості працювати в системі правосуддя, для оцінки пропорційності її застосування, необхідно було враховувати конкретні обставини заявника.
Зважаючи на це, на основі загальної оцінки конкретних обставин справи, застосування санкції у вигладяді звільнення заявниці, засноване головним чином на тому факті, що вона не змогла довести, що її чоловік сплатив податок з деяких його доходів від законної діяльності в попередній два десятиліття та за відсутності будь-яких ознак недоброчесності чи навмисних порушень самої заявниці, Суд визнав непропорційним законним цілям, які переслідував процес атестації.
Констатовано порушення статті 8 Конвенції.
Відсутність порушення за ст.8 Конвенції.
Кваліфікаційна комісія, оцінивши всі пояснення та докази, надані заявницею, а також усі дані, зібрані під час розслідування та надані нею, встановила, що її задекларовані статки більш ніж удвічі перевищували суму, яка мала підтвердження законності походження.
Відповідно до Закону про атестацію, особа, яка проходила перевірку, мала переконливо продемонструвати законність походження майна та доходів. Вона не мала права приховувати чи неповно відображати майно, яке має у власності, у володінні чи яким користується.
Однак у цій справі перевіряючі органи на основі ретельного вивчення доказів встановили, що заявник цього не зробила. Так висновки національних органів не були довільними чи явно необґрунтованими.
Крім того, неодноразово заявниця намагалася довести законність певних доходів або операцій за допомогою документальних доказів, датованих роками пізніше, що викликало законні сумніви щодо чесності її поведінки та добропорядності як прокурора.
Відповідно до Закону про атестацію, рішення про застосування санкцій могло бути прийняте на основі одного чи кількох критеріїв або загальної оцінки всіх трьох критеріїв. Конституційні та інші законодавчі норми передбачали дисциплінарні заходи навіть на основі одного критерію.
Було враховано, що на початковому етапі становлення Албанії багато операцій проводилися без належного оформлення, однак це був незначний період і цього періоду стосувалась невелика кількість майна зявниці. Та й загальна неофіційна ситуація в країні, хоч і зрозуміла в певних аспектах, однак вона не може звільнити досвідченого державного прокурора чи іншого судового службовця від ведення своїх приватних справ з максимальною повагою до законності та таким чином, який не підлягав би осуду громадськості. Вони повинні були дотримуватися вищих етичних стандартів ніж вимагається від простих громадян.
Більше того, незважаючи на те, що за "правилом 200%" прокурор могла виправдати придбання майна на суму вдвічі більшу ніж зазначено в документах про продаж майна, нею було надано документів про походження майна та коштів лише на 50% своїх статків.
Висновки кваліфкомісіїї щодо оцінки активів, узяті сукупно, були достатньо серйозними, тому викликали вагомі сумніви щодо фінансової доброчесності заявниці, чим виправдовували її звільнення.
Беручи до уваги індивідуальність висновків кваліфкомісії, Суд визнав звільнення заявника пропорційним.
Відзначаючи статус прокурорів у системі правосуддя в Албанії, Суд констатував, що заборона довічно обіймати посади в системі правосуддя прокурорам, звільненим з посади на підставі серйозних етичних порушень, не є несумісною або непропорційною із законною метою, яку переслідувала держава - забезпечення цілісності судової влади та довіри суспільства до системи правосуддя.
У двох цих справах скарги на несправедливий судовий розгляд (ст. 6 Конвенції) Суд визнав неприйнятними.
Якщо Вам потрібна юридична консультація з питань оцінки перспектив звернення до Європейського суду з прав людини, або з інших питань, звертайтеся просто зараз до нас в ЧАТ або телефоном.
Не забудьте підписатися на наші новини!