Письмове Чи Загальне Провадження у Суді | Практика ЄСПЛ
Cитуації, в яких виняткові обставини можуть обґрунтовувати відмову від слухання:
якщо немає питань довіри або оскаржуваних фактів, які вимагають слухання, а суди можуть справедливо і обґрунтовано вирішити справу на основі матеріалів справи (Дорі проти Швеції, № 28394/95, § 37 12 листопада 2002 року та Сакоча проти Австрії, № 69917/01, § 73, 18 грудня 2008 року);
у справах, що стосуються суто юридичних питань обмеженого характеру (Аллан Якобссон проти Швеції (№ 2), 19 лютого 1998 року, § 49, Звіти 1998-I, та Мехмет Емін Шімшек проти Туреччини, № 5488/05, §§ 29-31, 28 лютого 2012 року),
у справах, що стосуються питань, що не мають особливої складності (див. Варела Ассаліно проти Португалії(ухвала), № 64336/01, 25 квітня 2002 року, та Спіл проти Австрії(ухвала), № 42057/98, 5 вересня 2002 року);
якщо справа стосується суто специфічних питань. Наприклад, Суд взяв до уваги технічний характер спорів, що стосуються соціальних виплат, які можуть бути вирішені в письмовій формі краще, аніж усно. Він неодноразово зазначав, що у цій сфері національні органи мають право, враховуючи вимоги ефективності та економічності, відмовитися від слухання, оскільки систематичне проведення слухань може стати перешкодою для особливої ретельності, що вимагається у справах соціального забезпечення.(Шулер-Зграгген, § 58, і Дорі проти Швеції, № 28394/95, § 41).
Навіть за такою процедурою сторони повинні мати принаймні можливість звернутися з клопотанням про проведення публічного розгялду, навіть якщо суд може, відмовивши у задоволенні такогок лопотання, провести розгляд узакритому судовому засіданні.
(див., mutatis mutandis, Мартіні проти Франції[ВП], №58675/00, § 42, ЄСПЛ 2006-VI).
Суд визнав необхідним проведення слухання:
якщо існує потреба оцінити, чи фактично було досліджено доводи влади (див. Малос проти ЧеськоїРеспубліки[ВП], № 33071/96, § 60, 12 липня 2001 року);
якщо обставини вимагають від суду формування власного враження від сторін, що надають право, шляхом надання їм права пояснювати свою особисту ситуацію, від свого імені або через представника (див. вищезгадане рішення Гьоч, § 51; Міллер, наведений вище § 34 у справі, та Андерссон проти Швеції, № 17202/04, § 57, 7 грудня 2010 року);
якщо суд має отримати роз'яснення щодо певних питань, зокрема, шляхом заслуховування (див. Фредін проти Швеції (№ 2), 23 лютого 1994 року, § 22, Серія A № 283-A, і Ландевул проти Швеції, № 38629/97, § 39, 12 листопада 2002 р.)»