Стаття 1 Першого Протоколу | Практика ЄСПЛ | Адвокат ЄСПЛ

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції вимагає, щоб будь-яке втручання органів державної влади у володіння майном відбувалося згідно із законом: відповідно до другого речення першого абзацу цієї статті будь-яке позбавлення власності має здійснюватися «на умовах, передбачених законом»; другий абзац надає державам право здійснювати контроль за користуванням, вводячи в дію «закони». До того ж, верховенство права, як один із основоположних принципів демократичного суспільства, є невід’ємною частиною всіх статей Конвенції

(«Амуур проти Франції» (Amuur v. France), від 25 червня 1996 року, пункт 50, Збірник 1996-III,

«Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), пункт 58)

Оскільки другий абзац статті 1 Першого протоколу до Конвенції повинен тлумачитися у контексті загального принципу, закріпленого в першому реченні цієї статті, має існувати розумна пропорційність між застосованими засобами та переслідуваною метою: Суд повинен визначити, чи був забезпечений справедливий баланс між вимогами загального суспільного інтересу щодо цього та інтересами відповідної окремої компанії

(G.I.E.M.S.R.L. and Others v. Italy заява № 1828/06 та 2 інші заяви, пункт 293, від 28 червня 2018 року).

Аби втручання вважалося сумісним зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, полягає у тому, що воно має бути законним. Принцип законності також передбачає, що застосовні положення національного законодавства мають бути достатньо доступними, точними та передбачуваними

(«Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy) [GC], заява № 33202/96, пункт 109,ЄСПЛ 2000-I)

Оскільки другий абзац статті 1 Першого протоколу до Конвенції повинен тлумачитися у контексті загального принципу, закріпленого в першому реченні цієї статті, має існувати розумна пропорційність між застосованими засобами та переслідуваною метою: Суд повинен визначити, чи був забезпечений справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства щодо цього та інтересами відповідної окремої компанії. При цьому, Суд визнає, що держава користується широкою свободою розсуду стосовно засобів, які слід застосовувати, а також встановлення того, чи є наслідки виправданими в загальних інтересах досягнення поставленої мети.

(«Г.І.Е.М. С.Р.Л. та інші проти Італії» [ВП] (G.I.E.M. S.R.L. and Others v. Italy) [GC], заява № 1828/06 та 2 інші заяви, пункт 293, від 28 червня 2018 року)

Невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами державної влади практики, - є серйозною причиною для занепокоєння під час оцінки поведінки держави за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції

(«Броньовський проти Польщі» [ВП] (Broniowski v. Poland) [GC], заява № 31443/96, пункт 151, ЄСПЛ 2004-V).

Згідно з практикою Суду не можна стверджувати про наявність «законного сподівання», якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства, а доводи заявників згодом відхиляються національними судами

(див. рішення у справі «Белане Надь проти Угорщини» [ВП] (Béláné Nagy v. Hungary) [GC], заява№53080/13, пункт 75, від 13 грудня 2016 року).