Пункт 2 частини другої статті 40 Житлового Кодексу України про те, що особа, яка виїхала на постійне місце проживання до іншого населеного пункту визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 5-р(II)/2022 від 22.06.2022.
За обставинами справи, колишній військовий після звільнення ще в 90-ті став на облік потребуючих поліпшення житлових умов при виконавчому комітеті Сумської міської ради. У подальшому, у зв'язку із роботою, він залишив місто Суми і переїхав спочатку в Херсонську область, а згодом в Одеську.
У 2014 році виконавчий комітет Сумської міської ради прийняв рішення зняти чоловіка з квартирного обліку як такого, що виїхав на місце проживання до іншого населеного пункту. Це передбачав пункт 2 частини другої статті 40 Житлового Кодексу України.
Чоловік оскаржив рішення виконкому до суду, вказавши при цьому, що положення Житлового кодексу є дискримінаційним за ознакою місця проживання. Справа в судах не була успішною, тому він вирішив звернутися до Конституційного суду України.
22.06.2022 Конституційний суд України ухвалив визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 2 частини другої статті 40 Житлового кодексу України.
Суд зокрема зазначив, що встановлення законодавцем у пункті 2 частини другої статті 40 Житлового Кодексу зв'язку між реалізацією громадянином права на житло в населеному пункті, у якому він перебував на обліку тих, хто потребує поліпшення житлових умов, і виїздом на постійне місце проживання до іншого населеного пункту не узгоджується з гарантованими Конституцією України кожному, хто законно перебуває на території України, свободою пересування, вільним вибором місця проживання (частина перша статті 33 Основного Закону України).
Крім того Суд зазначив, що відповідно до частини другої статті 24 Основного Закону України з-поміж критеріїв, за якими не може бути привілеїв чи обмежень, зазначено ,,місце проживання" особи.
Водночас законодавець, установлюючи, що в пункті 2 частини другої статті 40 Кодексу однією з підстав для зняття громадянина з обліку тих, хто потребує поліпшення житлових умов, є його виїзд на постійне місце проживання до іншого населеного пункту, обумовив наявність зв'язку між реалізацією права на житло в населеному пункті, у якому він перебував на обліку тих, хто потребує поліпшення житлових умов, та дотриманням критерію "постійне місце проживання".
У такий спосіб законодавець запровадив різне правове регулювання щодо двох категорій осіб: тих із них, які виїхали на інше постійне місце проживання з населеного пункту, у якому вони перебували на обліку таких, хто потребує поліпшення житлових умов, і тих, які не змінювали місця постійного проживання. Відмінність, яка виражається в наданні обмежень особам першої категорії, не може бути визнана об'єктивно виправданою, а відтак є дискримінаційною.
За таких обставин, Конституційний Суд України зробив висновок, що пункт 2 частини другої статті 40 Кодексу суперечить приписам частини першої статті 33 та частини другої статті 24 Конституції України, тобто є дискримінаційним.
Якщо Вам потрібна юридична консультація з житлових або інших питань, звертайтеся до нас просто зараз в ЧАТ або телефоном!